Nikkatsu – найстаріша кінокомпанія Японії, але її шлях до домінування був далеко не гладким. Заснована у 1912 році як незалежне підприємство під назвою Japan Cinematograph Company, вона виникла з руїн компанії Greater Japan Film Machinery Manufacturing Company, Ltd. Попередник намагався монополізувати галузь, копіюючи американську Motion Picture Patents Company. Стратегія провалилася. Ринок розколовся. І Nikkatsu зайняла нішу, що звільнилася.
До 1915 року студія захопила дві третини глядацького ринку. Йшлося не лише про обсяги. Nikkatsu першою привабила японську кінозірку – Оное Матсуноске – і першого відомого режисера – Макіно Седзо. Вони також рухали технічні межі: студія першою успішно експериментувала з нічною зйомкою, зокрема у фільмі «Нінгенку» (1923; «Людські страждання»). До початку 1930-х років вона мала кращу звукову систему в Японії, використовуючи технологію Western Electric.
Потім був крах. Погане управління виснажило ресурси. Фінансові проблеми наростали до 1942 року, коли виробничі потужності були поглинені новоствореною компанією Daiei. Nikkatsu не померла, але скоротилася. Вона залишалася мережею кінотеатрів понад десятиліття. Лише 1954 року вона відновила виробництво.
Культурний вплив студії різко зріс на початку 1960-х років. Величезна популярність фільмів «Тайо але кісецу» («Сезон сонця») та «Курута каїдзу» («Божевільний плід») закріпила її статус серед провідних студій. Обидва фільми були засновані на романах Ісіхари Сінтаро. Вони торкалися сирого бунту проти традицій. Ця епоха сформувала бренд Nikkatsu.
Протягом 1960-х років студія спеціалізувалася на стилізованих гангстерських фільмах. Ці картини стали культовими на Заході, де їх цінували за унікальний візуальний стиль та темп розповіді. Проте 1970-ті принесли різкий поворот. Nikkatsu перенаправила основні ресурси на роман поруно – романтичну порнографію. То були низькобюджетні фільми для дорослих. У них брали участь актори та актриси з мейнстриму, а історії зберігали анти-establishmentський підтекст. Це була стратегічна спроба вижити в умовах мінливих уподобань.
Бізнес-ландшафт продовжував змінюватись. Nikkatsu розширила діяльність у сфері телемовлення, диверсифікувавши джерела доходу. У 2005 році вона стала дочірньою компанією Index Holdings, японського конгломерату у сфері розваг та телекомунікацій. Незалежність, яка раніше визначала студію, зникла. Через два роки Index Holdings погодилася продати свою частку в Nikkatsu компанії Nippon Television Network. Цикл зміни власників продовжився, але основна суть залишилася.
Що відбувається зі студією, яка визначає жанр, а згодом відмовляється від нього? Історія Nikkatsu свідчить, що виживання часто потребує компромісів. Гангстерські фільми 1960-х та порнографічні фільми 1970-х були реакцією на ринковий тиск. Перші забезпечили культовий статус на міжнародному рівні. Другі задовольнили внутрішній попит на відвертий контент із наративною гостротою.
Сьогодні компанія існує у складі більшої мережі. Її ранні інновації в галузі звуку та освітлення стали історичними примітками. Частка ринку у дві третини 1915 року — далекий спогад. Питання не в тому,
